Діти – се наш дорогий скарб,

се наша надія, се – молода Україна.

 

 Ці слова належать Олені Пчілці, яка все своє життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я відродження української нації.

Народилася Ольга Драгомановав містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості.

Попри любов до українського, гадяцька родина Драгоманових була, як і майже все дворянство, у якійсь мірі зрусифікованою. Ольга Петрівна, вже будучи дорослою, пише листи своїй матері то російською мовою, то суржиком. Часто вдавалася до російської мови вона й у своєму листуванні з братом Михайлом. Однак, на відміну від Михайла Драгоманова, дім свій веде Ольга Петрівна виключно по-українськи, водночас навчаючи своїх дітей змалечку іноземних мов.

У 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць». Влітку 1868 року разом з чоловіком Петром Косачем Ольга виїхала на Волинь, до місця його служби, у місто Новоград-Волинський, де, займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. Оселилася сім’я згодом в селі Колодяжному, де нині знаходиться музей-садиба Лесі Українки.  25 лютого1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.

Свій творчий шлях Олена Пчілка розпочала з перекладів поетичних творів Пушкінаі Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя, з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» Степана Руданського. З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом зНаталією Кобринськоювидала у Львові альманах «Перший вінок».

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві, у 1906—1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою. До кращих творів Олени Пчілки належать:

• «Товаришки» (1887),
• «Світло добра і любови» (1888),
• «Соловйовий спів» (1889),
• «За правдою» (1889),
• «Артишоки» (1907),
• «Півтора оселедця» (1908),
• п'єса «Сужена не огужена» (1881),
• п'єса «Світова річ» (1908) та ін.

Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс:

• «Весняний ранок Тарасовий» (1914),
• «Казка Зеленого гаю»,
• «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920),
• «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921),
• «Кобзареві діти»,

Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А. Міцкевича, О. Пушкіна, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М. П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930). Великі заслуги П. в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інше. Збірка творів: «Оповідання», І-III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930).

Нині Волинська обласна наукова бібліотека у місті Луцьку носить ім'я цієї видатної письменниці.