"Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга".

"Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею".

 “Світ ловив мене та не спіймав...”

Григорій Савич Сковорода — найвидатніша постать у культурному і літературному житті України ХVIII ст., великий народний мислитель, просвітитель-гуманіст, філософ доби Просвітництва, письменник, видатний байкар, учений та композитор.
Його багатогранна філософська й літературна творчість — це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової, а його поетична і прозова творчість стала органічним складником нового письменства, яке розвивало гуманістичні і демократичні ідеї, заперечувало існуючий суспільно-політичний лад, вводило в літературу самобутні образи простих українців, обстоюючи їхні соціальні і національні права.

             Григорій Сковорода став першим українським філософом. За життя йому пропонували багато різних посад, але мандрівний філософ понад усе цінував свою волю, право самому визначати своє життя, жити так, як йому до вподоби, спілкуватися з людьми різного віку та професій. Він не видав за життя жодної книги своїх творів, але його ідеї, байки, поезії з неймовірною швидкістю поширювались світом, люди переповідали їх один одному, велику їх частину знали напам'ять. 

Нам залишилась різноманітна творча спадщина. Це і ліричні вірші, частина з яких стали народними піснями, і гострі викривальні вірші, у яких ми бачимо засудження вад тогочасного суспільства, і глибокі притчі, і повчальні байки. Філософія Г. Сковороди тривалий час була недостатньо вивчена, за радянських часів вивчалася заангажовано. Існували навіть праці радянських вчених, у яких Сковороду називали атеїстом, хоча твори митця настільки рясно пересипані цитатами з Біблії, що навіть не всі їх можна одразу угледіти і відрізнити від власних висловів Сковороди. На щастя, зараз його творчість привертає дедалі більше уваги, всі сучасні вчені сходяться на тому, що його філософська система була набагато глибшою і складнішою, ніж досі прийнято було вважати. Після стількох сторіч творчість Г. Сковороди «не розгадана» вповні, цікавить і вчених, і пересічних читачів!

Жодна сфера життя людини не лишилася поза увагою мандрівного філософа Григорія Сковороди. Його творчість цікава нам і досі, а уважний читач знайде у філософських ідеях Сковороди відповіді й на свої власні питання...

Народився Григорій Савич Сковорода 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Ще в ранньому дитинстві Гриць вражав своєю допитливістю, спостережливістю та кмітливістю.
У 1738 році юний Григорій вступив до Києво-Могилянської академії, де був одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів. З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, та був співаком придворної капели, де прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці та композиторським талантом, створюючи музику на власні вірші. По поверненню, продовжив навчання в академії.
У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон ітри роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в європейських університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.
По поверненні в Україну, у 1753 році, викладав поетику в Переяславському колегіумі та написав для слухачів підручник «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної». Григорій Савич був старанним, чесним і неординарним учителем: викладав стародавні мови, цікавився математикою, географією, економікою.
Протягом 1754-1759 років жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Своїх учнів він навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Учив Сковорода, як жив, а жив, як навчав.
Працюючи викладачем поетики, згодом етики у Харківському колегіумі, у 1760 році латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову», склав вступні лекції-проповіді до курсу етики, які були його першими філософськими творами.
Та згодом Г. Сковорода змушений був залишити викладання через непорозуміння з начальством. Останні 25 років вів мандрівне життя, не спокушаючись різними посадами і чинами, щоразу відхиляючи пропозиції світських і церковних осіб. Мандруючи українськими селами, він недовго замешкував у маєтках своїх приятелів, писав твори та проповідував свої філософські погляди.
У 1766 році Сковорода написав трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності». У наступному році з'явились філософські твори «Наркіс. Розмова про те: впізнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».
Протягом 1769-1774 років Г. Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», твори «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті», «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».
У наступні два роки написані твори «Ізраїльський змій» та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова». Твори «Суперечка арістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» написані у 1783-1784 роках. У 1785 році Сковорода об'єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». Далі були написані відомі твори «Вдячний Еродій» і «Убогий Жайворонок». У 1791 році письменник завершив свій філософський твір «Діалог. Ім'я йому — Потоп зміїний».
Протягом усього життя Григорій Савич вивчав Біблію, вважаючи, що у Біблії зашифрована мудрість багатьох поколінь, тому свої твори писав на теми афоризмів із Біблії, намагаючись розкрити сучасникам і потомкам їхній таємничий символічний світ,а на основі цього розробив своє вчення про дві природи (видима й невидима ) й три світи (Всесвіт, Біблія і людина).
Філософ жив сподіваннями на суспільство рівноправних людей, де не буде місця рабству, не буде нічого «златожадного» та «хамського». Для нього головним було бути, а не мати, тому, що щира досконалість людини не в тім, що вона має, а в тім, якою вона є.

Помер Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794 року в селі Іванівка в маєтку знайомого поміщика. Незадовго до смерті Сковорода сам викопав собі могилу біля гаю під липою і заповідав зробити на могилі напис: "Світ ловив мене, але не піймав", що і було виконано. 

Незадовго до смерті Сковорода склав список своїх праць (18 оригінальних та 7 перекладів, 4 з яких досі не знайдені ). Писав свої твори автор тогочасною книжною українською, латинською і грецькою мовами.
За життя твори Г. Сковороди не видавалися. Перші публікації з'явилися до 100-річчя з дня смерті філософа. У 1994 році вперше було здійснено видання усіх творів Г. Сковороди у перекладі сучасною українською мовою та перекладів творів Цицерона, Плутарха, Горація, Овідія.
       Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами та викликала інтерес. М. Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і який би так пам'ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд».

Філософські вчення

Його філософське вчення виникало під впливом багатьох джерел і тому має досить складний характер. Найчастіше Сковорода звертається у своїх міркуваннях до висловлень представників таких шкіл, як піфагорійці, кініки, кіренаїки, стоїки, скептики. В поглядах на проблеми моралі й етики авторитетами для Сковороди є Піфагор, Діоген, Сократ, а сама його філософська система сформувалася під впливом Платона і неоплатоніків. Широко використовував Сковорода також ідеї вітчизняних просвітителів С. Полоцкого, Ф. Прокоповича, П. Могили, Д. Туптала та народну творчість: міфи, казки, прислів'я.

У своїх працях Григорій Сковорода вчив, що існують три світи: один великий і два малих. Великий світ - Всесвіт - Макрокосмос, що складається з безлічі світів. Другий - Мікрокосмос – маленький світ чи людина. І третій - світ символів - чи Біблія. Ідеї, запозичені Сковородою з Біблії, проглядаються у всій його філософській системі.

Сковорода визнає, що "Библия есть наисовершеннеший и наимудрейший орган", "она — аптека, наполненная божьей премудростью для лечения душевного мира, не исцеленного никакими земными лекарствами". У символічному світі Біблії зібрані фігури всіх небесних, земних і підземних речей, що ведуть людську думку до поняття вічного.

Кожний з цих трьох світів має дві натури: матеріальну - видиму - розрізнену, минаючу - і невидиму - вічну, єдину, духовну. "Эта невидимая натура или Бог, все живое пронизывает и поддерживает, везде всегда есть, был и будет." Первинною є невидима, духовна натура, видима ж натура є тільки вічною тінню Бога.

Властиві всім людям пошуки щастя привели Сковороду до розуміння, що дійсне блаженство людини не в погоні за минаючими благами зовнішнього світу, а в пізнанні себе, знаходженні божественної мудрості й у срідній праці. Саме праця до душі гармонізує відносини людини з Всесвітом "Нет горшей муки, чем болеть мыслями, а болеют мысли, лишаясь врожденного дела".

Сковорода навчав: що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов’язана його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога.

Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.

Афоризми Григорія Сковороди

• Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
• Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись - значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - се рух.
• Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
• Надмір породжує пересит, пересит - нудьгу, нудьга ж - душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
• Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
• Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?
• Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того - неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.
• Не все те отрута, що неприємне на смак.
• Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.
• Бери вершину і матимеш середину.
• З усіх утрат втрата часу найтяжча.
• Коли ти не озброїшся проти нудьги, то стережись, аби ця тварюка не спихнула тебе не з мосту, як то кажуть, а з чесноти в моральне зло. То навіть добре, що Діоген був приречений на заслання: там він узявся до філософії.
• Так само як боязкі люди, захворівши під час плавання на морську хворобу, гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли з великого судна пересядуть до невеличкого човна, а відти знову переберуться у тривесельник, але нічого сим не досягають, бо разом з собою переносять жовч і страх, - так і життєві зміни не усувають з душі того, що завдає прикрості і непокоїть.
• Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
• Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
• Більше думай і тоді вирішуй.
• Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
• Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати - це наполовину завершити.

Ресурси Internet